Лист Президенту України про безглузду медичну реформу

№ 02-03-24                                                                      «26» березня 2024 року

Президенту України

Володимиру Зеленському

 

Шановний Володимир Олександрович!

 

Війна це смерть сотень тисяч людей. Про свого зовнішнього ворога ми говоримо десятки разів на день. Але є ще і внутрішній ворог. Саме завдяки безглуздому проведенню медичної реформи гине більше людей ніж на війні.

Ми не тільки на фронті, а і з медичною реформою зайшли в глухий кут. Якщо на фронті є надія на успіх, то в результативності медичної реформи навіть найменшого натяку на позитивне вирішення медичного обслуговування населення немає.

Яке питання не візьми, то скрізь проглядається некомпетентність і не продуманість. Візьмемо децентралізацію органів державної влади з зміною адміністративно-територіального поділу, яка не зменшила кількість чиновників, а навпаки значно збільшила, породивши багато проблем для мешканців України. І в першу чергу це проявилось на медичному обслуговуванні. Так наприклад: Ружинський р-н Житомирської обл. віднесли до Бердичівського р-ну і тепер приходиться везти хворого за 100 км по розбитій дорозі, витрясаючи з нього всі внутрішні органи. В цій ситуації далеко не кожного хворого вдається довезти до районної лікарні живим. Ружинський р-н це своєрідний «апендицит», який знаходився між Київською і Вінницькою обл. І тому за всі часи існування цього району Житомирська обладміністрація ніколи не переймалася станом доріг цього району. Маразм і в тому, що дорога до районної Бердичівської лікарні лежить через Вінницьку обл.

Якби чиновники хоч трішки думали, то при адміністративно-територіальному поділі віднесли б Ружинський р-н до Вінницької обл. з райцентром в м. Козятин і тоді до районної лікарні було б не 100 км, а 35 км. Окрім цього Вінницька обл. була б зацікавлена в стані дороги, бо це своєрідне кільце області. А відстань до районної лікарні і стан дороги можуть зберегти сотні людських життів. Та у чиновників тут інші інтереси і людське життя їх мало хвилює.

В цьому я переконався при створенні за свої кошти першого і єдиного в світі Музею сучасної апітерапії в селі Рогачі, бувшого Ружинського, а тепер Бердичівського району. Сюди приїздять вчені з Австрії і Америки і мені соромно за стан під’їзних доріг, а обласним і районним чиновникам ні.

Відстань до лікарні і дороги – це далеко не все від чого залежить здоров’я українців. Нерідко в аптеках реалізується велика кількість фальсифікованих ліків (пустушок) і фальсифікованих медичних приладів, які не сприяють лікуванню людини.

В кожному обласному центрі існує Державна служба з лікарських засобів та контролю за наркотиками, яка мала б бути залізною перепоною по недопущенню фальсифікованих ліків. Та в житті це далеко не так. Судячи по тому, що фальсифіковані ліки реалізуються по всім теренам України, то працівники цієї служби скоріше за все просто в темі у всіх обласних центрах.

В деяких країнах за продаж фальсифікованих ліків існує смертний вирок, а в нас якщо щось накопають журналісти, то за рішенням Держлікслужби просто відбувається утилізація партії.

Хаос існує і в ціновій політиці на ліки та лікарські прилади. Зустрічаються аптечні націнки на 100, 200, 300 і навіть 400%. Це не торгівля ліками, а чиста спекуляція. Тому не дивно, що бідний пересічний українець витрачає на ліки в 2-3 рази більше ніж заможній німець.

Фармація – найприбутковіший вид бізнесу в Україні. Податки для цієї галузі пільгові, а прибутки значно вищі ніж від продажу зброї чи наркотиків. Тож не випадково подекуди в містах можна зустріти в одному будинку 3-4 аптеки. Такої кількості аптек як у нас ви не зустрінете ні в одній країні світу.

Безперечно, реформа торкнулася збільшення заробітної плати лікарям, але і тут відбулася зворотна картина. У лікарів зросли апетити і нерідко вони посилають пацієнтів на непотрібні платні обстеження або виписують рецепти на дорогі ліки, отримуючи відкати від аптек. Тож в багатьох випадках лікарі перетворюються на своєрідних вампірів. Про приватні клініки і говорити не хочеться… За короткий термін люди для лікарів перетворилися із пацієнтів в клієнти. Я з великою повагою ставлюся до порядних лікарів, але, на жаль, лікарів, що дотримуються клятви Гіппократа і відповідають своєму фаху я зустрічаю все менше і менше.

Ми дожили до того, що операцію на серці чи інше складне хірургічне втручання може дозволити собі тільки дуже заможна людина, а прості смертні приречені на смерть.

Окрім того, що оплатиш операцію по прейскуранту потрібно ще додатково заплатити особисто хірургу і анестезіологу, а потім ще тому лікарю який буде спостерігати за вами в післяопераційний період. Хабарництво в лікарнях стало нормою життя. До речі, за оздоровлення в нашому Музеї сучасної апітерапії, на відміну від лікарень, ми не взяли ні з кого ні копійки і це зазначено на нашому сайті. Мабуть ми не сучасні.

Думаю що я нікого не здивую, якщо скажу, що про це відомо майже всім: чиновникам Міністерства охорони здоров’я включаючи і Міністра.

Складається враження, що починаючи з 2014 року і по сьогоднішній день усі медичні реформи направлені на знищення мешканців України. Нерідко в Інтернеті можна зустріти твердження, що через ці реформи в Україні впроваджується скритий геноцид.

Я не стверджую про геноцид, але і не можу заперечити, бо факти наслідків цих реформ говорять не на їх користь. В нашому медичному темному царстві царить хаос в якому сформувався страшний монстр ФАРМАЦІЯ. І взагалі, що ж це за реформа, коли від неї люди ще більше зубожіють і вмирають. Це дійсно дуже схоже на геноцид проти власного народу.

Володимир Тарасюк, директор навчального центру

Національної асоціації с/г дорадчої служби України