Податок на безкорів’я - єдиний спосіб швидкого вирішення проблеми з ВРХ в Україні

Податок на безкорів’я - єдиний спосіб швидкого вирішення проблеми з ВРХ в Україні 

В Україні ціни на молочну продукцію наразі вище, ніж в країнах Європи. Про це повідомив генеральний директор Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко на своїй сторінці в Facebook.

Він зазначив, що в Польщі за літр молока жирністю 3,2% у лютому 2019 року платять 14 грн, у Литві – 30,3 грн, а в Україні – 33 грн.

Крім того, сметану жирністю 15-18% у Польщі можна купити за 44,2 грн за кг, у Литві – за 52,9 грн, а в Україні – за 61 грн. 

Вершкове масло 82% у Варшаві коштує 158,8 грн, у Києві – 186 грн. Дорошенко наголосив, що якщо рік тому окремі молочні продукти в Україні коштували дорожче, ніж у Польщі, то зараз вони в рази або на 10 грн дорожче.

На сьогодні селяни виробляють до70% молока, 43% м’яса, 95% картоплі, 84% інших овочів, 85% плодів та ягід. Тобто продовольчу безпеку в Україні формують не агрохолдинги і агрофірми, а наші селяни, які із загального балансу земельних ресурсів обробляють не більше 0,5% землі.

Молоко селян кваліфікується як молоко 2-го сорту, яке згідно редакції Державного стандарту України № 3662 з 1 січня 2018 року заборонялось для використання в харчовій промисловості. Але враховуючи, що це призведе до чергового колапсу в економіці України Уряд відтермінував введення нового стандарту до 1 липня 2018 року.

Думаю, що і з 1 липня 2018 року цей стандарт не буде введений, а якщо таке і трапиться, то це буде ще один безглуздий крок Уряду, який призведе до того, що Україна втратить статус провідного експортера молочних продуктів. За різними показниками частка молока 2-го сорту (селянського молока) в переробці складає від 40 до 50%, тобто з 4 млн т молока, що надходить на молочні заводи, від 1,6 до 2 млн т – це молоко від населення. Тобто, виконуючи закон, молочна промисловість повинна була б скоротити випуск молочних продуктів майже на половину. Це призвело б до зростання ціни на молочну продукцію і до істотного зростання її імпорту, що в свою чергу нанесе ще один удар по економіці України. Тобто Україна перетворилась би із експортера молочних продуктів (1 млн т на рік в перерахунку на молоко) в великого імпортера, а це в свою чергу вдарить не тільки по ціні, а і по курсу гривні. Український ринок масово заполонять європейські молокопродукти і тоді відновлювати позиції України як провідного експортера молокопродуктів буде майже неможливо. Згідно нового стандарту молоко населення можна буде використовувати тільки у виробництві нехарчових продуктів, наприклад, кормів для тварин або казеїну.

Виникає питання, а чому ми повинні це робити?

Це в якійсь мірі нагадує газову угоду з Росією, яка була зроблена Юлією Володимирівною. В кабальному договорі про асоціацію з ЄС, який вступив в силу в вересні 2017 року прописано багато речей, які призводять до падіння української економіки та зубожіння нашого населення і в тому числі там прописано і про введення заборони на використання в переробці молока від населення. Винуватців в підписанні цього кабального договору шукати не потрібно – це представники діючої влади.

Думаю, що таке відстрочення буде продовжуватися до чергових президентських виборів, бо воно має і політичні чинники. Більшість селян, що здають молоко, це пенсіонери, а це самий дисциплінований електорат, який при забороні приймання їхнього молока скоріше за все проголосує проти Порошенка і його партії.

Тож у селян є якийсь час пожити спокійно, але в України його немає.

Хочемо ми того чи ні, але через 4-5 років і без введення нового стандарту закупівля заводами молока майже повністю припиниться. Справа в тому, що корів тримають літні люди, а вони не вічні, а молоді в селах залишається мало, бо спочатку Уряд Яценюка, а потім Гройсмана зробили все, щоб вони тікали з України в пошуках кращого життя до Європи і, як це не прикро, до нашого ворога - Росії.

В цей час держава брала курс на стимулювання сільської молоді до створення виробничих та обслуговуючих кооперативів. На думку багатьох прихильників кооперативного руху - це дало б змогу запропонувати споживачеві вітчизняну продукцію за доступними цінами, а селянам – можливість реалізувати свою продукцію, отримати за це хороший дохід та підвищити якість свого життя. Саме за рахунок розвитку кооперації робилася ставка на вирішення проблем в молочній галузі.

Для цього держава взяла курс на заохочення селян до створення виробничих та обслуговуючих кооперативів і таку ініціативу підтримали 83% сільських і селищних рад.

Для того, щоб виявити стан сільського розвитку, його виробничий та соціальний потенціал, в 2012 році Мінагрополітики здійснило масштабне опитування голів сільських та селищних рад у межах ініціативи «Рідне село».

Це опитування дало змогу виявити найактуальніші проблемні питання, для того, аби віднайти по-справжньому дієві шляхи їх вирішення. Особливо, що стосується економічної складової розвитку сільських територій, тобто ефективних форм господарювання на селі.

В опитуванні взяли участь голови понад 10 000 сільських та селищних рад. З них 83% вважали перспективним створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. А 17% респондентів перспективними вважали виробничі кооперативи.

На думку сільських і селищних рад, в Україні необхідно було створити близько 18 тисяч кооперативів. Це б дало змогу об’єднати у спільну виробничу діяльність майже 5 мільйонів сільських мешканців. Перспективними для створення селяни вважають молочарські, зернові кооперативи, із заготівлі та забою живої худоби, із заготівлі плодів та овочів, переробні, із надання комунальних послуг, а також сервісні та із заготівлі кормів та трав.

Якби ми не критикували б владу Януковича і Азарова, але потрібно віддати належне, що Мінагрополітики оперативно розробило типові проекти молочарських, ягідницьких, тваринницьких та багатофункціональних кооперативів.

Розробники та ідеологи цього руху вважали, що сільськогосподарські кооперативи є на сьогодні оптимальною формою об’єднання одноосібних господарств на селі. Така форма господарювання дала б можливість ефективно використовувати державну допомогу, забезпечити внутрішній ринок високоякісною та доступною продукцією вітчизняного виробництва, дозволила б селянам отримати достойні доходи та, безумовно, стимулювало б соціально-економічний розвиток сільських територій у цілому.

Прихильники кооперації вважали, що кооперативи могли дати роботу 5 мільйонам селян та в короткий термін наповнити український ринок молочною та м’ясною органічною продукцією, яка сприятиме збільшенню тривалості життя усіх мешканців України.

Це міф чи реальність?

Я був добре обізнаній в цій справі, бо через журнал «Агросвіт України» з 2009 по2013 рік вів школу обслуговуючих кооперативів. За підтримки Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України нам вдалося значно розширити кооперативний рух в Україні.

Та не все так добре закінчилося як починалося. Вже на початку 2013 року стало зрозуміло, що вирішити проблему швидкого збільшення поголів’я великої рогатої худоби тільки за рахунок обслуговуючих і виробничих кооперативів, які будуть базуватися на особистих селянських господарствах неможливо. За рахунок кооперативного руху цю проблему можна було б вирішити десь на 50%, якби Порошенко, Яценюк і Гройсман займали державницьку позицію і хоч трішки турбувалися б про добробут простого люду.

Перший удар, який був нанесений по особистим селянським господарствам – це податок на нерухомість, який включає не тільки житлові приміщення, а і сараї, туалети, душі та собачі будки, якщо вони примикають до будівлі. В той період ми радили селянам корови тримати в сараях накритих плівкою ПВХ, а замість душів і туалетів висаджувати кукурудзу квадратно гніздовим методом. Одночасно вирішується дві проблеми: удобрення ґрунту і податок за такий туалет і душ платити не потрібно. Звичайно, це жарт, але у тих людей хто пропонував і голосував за податок на підвали для овочевої продукції і твердого палива, сараї, літні душі та собачі будки точно в голові ні однієї клепки немає. Це можна розцінювати безглуздістю або навмисним злочином проти українського народу.

Другим і завершальним ударом по майбутньому кооперації було створення умов, за яких молодь покидає село, виїжджаючи на заробітки до країн Євросоюзу, Білорусії та Росії.

Що ж буде далі?

Молоді в селах залишилося зовсім мало, тож тепер робити велику ставку на відродження кооперативного руху – це обманювати самих себе.

Для розвитку цієї галузі сільського господарства потрібне інше кардинальне рішення.

Давайте задамо собі питання: - Чому агрохолдинги і агрофірми не бажають вирощувати ВРХ?

Відповідь лежить на поверхні: від посіяної кукурудзи, соняшника, ріпаку чи інших зернових прибуток отримується через 7-11 місяців, а при закладанні сучасної молочної ферми її окупність становить 8-10 років. Тож нереально очікувати того, що керівники агрохолдингів і агрофірм будуть собі в збиток перейматися розвитком молочарства. Не будуть вони цим перейматися навіть при існуючій державній підтримці.

А тим часом ситуація в молочній промисловості з кожним роком погіршується. Із-за відсутності достатньої кількості молока основу більшості молочних продуктів складає низькоякісна пальмова олія.

В журналі «Агросвіт України» в статті «Бронювання безсмертя для померлих людей…» повідомлялось, що пальмова олія - це жири, які не розщеплюються в людському організмі. Температура плавлення пальмової масла – майже 40⁰С. А температура усередині людського тіла – близько 36,7^оС. Тому молекули пальмового масла в людському організмі не розщеплюються. Вони осідають на стінках кровоносних судин, сприяючи утворенню атеросклеротичних бляшок і тромбів, що приводить до варикозного розширення вен, гіпертонічної хвороби, і, нарешті, закінчується інфарктами або інсультами.

Але продукція із застосуванням пальмового масла дешевше, тому з нею складно конкурувати виробникам якісного, натурального продукту харчування.

Перенасичений український ринок пальмовим маслом азіатських виробників, «бізнес», заради власної вигоди, наражає на смертельну небезпеку здоров'я нашого народу.

Медики б'ють тривогу, тому що пальмова олія особливо шкідлива для здоров'я людини, вона сприяє ожирінню, раку, діабету, порушенню функцій ендокринної системи, зокрема – щитовидної залози, внаслідок чого наступає безліч тяжких наслідків.

Та чи є якась перспектива в українському молочарстві?

При існуючих підходах я не бачу перспективи в нарощуванні поголів’я ВРХ в Україні. Для глобального вирішення цього питання потрібно багато коштів, а їх заплановано в бюджеті на рік стільки, що навіть з натяжкою не вистачить на одну область. І в даному випадку це не провина Уряду чи Верховної Ради України. Щоб щось дати - потрібно мати або знати, де взяти. Економіка України  знаходиться в кризовому стані.

Слава Богу, що на сьогоднішній день без затримок виплачуються пенсії і зарплата бюджетникам та не хоронять в гробах на прокат, як це було в перші роки нашої незалежності. Але, на жаль, в нашій державі відсутня навіть елементарна соціальна справедливість в виплаті пенсій і заробітних плат, завдяки «старанням» нашої доблесної поліції Україна перетворюється на одну із най кримінальніших країн світу… Та це окрема тема і до ВРХ вона немає ніякого відношення.

І так, чи є якийсь розумний вихід із цієї ситуації, яка склалася в молочарстві?

Вихід завжди є і знаходиться він там само де і вхід. Все геніальне криється в простоті і знаходиться на поверхні, але ми його не бачимо, тому що дивимося далеко і глибоко або не хочемо бачити.

Дійсно, на сьогоднішній день у держави немає необхідних коштів для вирішення усіх проблем, які склалися в молочарській галузі, бабусі і дідусі, як би ми їх не зацікавлювали, не будуть нарощувати кількість ВРХ, бо не мають для цього здоров’я, агрохолдинги і агрофірми теж не будуть займатися цим собі в збиток, але ж можна створити умови при яких саме агрохолдинги і агрофірми будуть зацікавлені в розвитку цього напрямку сільського господарства.

Податок на «бездітність», а точніше податок на відсутність ВРХ, ось єдиний спосіб швидкого вирішення проблеми.

Усі люди старшого віку в радянські часи сплачували податок на бездітність. Не сплачували тільки ті, хто надавав довідку, що не може мати дітей та при досягненні віку, коли це недоцільно. І це було справедливо. Тож нічого банального в цьому немає, якщо ввести на 5 років податок на відсутність ВРХ.

Розмір податку: 2 тисячі гривень на кожні 10 га землі сільськогосподарського призначення. Кожен фермер, що обробляє 10 га землі спроможний утримувати одну корову. Це ж стосується агрофірм і агрохолдингів. Хто не бажає займатися розведенням ВРХ - сплачує податок. Кошти, що будуть надходити від цього податку мають направлятися (усі до копійки) на державну підтримку створення ферм за сучасною технологією і на погашення 50% вартості ВРХ, закупленого за кордоном. Податок мають сплачувати усі без виключення, незалежно від направленості діяльності господарств (зерновиробництво, овочівництво, садівництво, ягідництво, тепличне направлення тощо). Не повинно бути ніяких пільг, а ні зональних, а ні вікових чи ще якихось.

Якщо за 5 років ця проблема не буде вирішена повністю, то термін збору цього податку може бути продовженим ще на 3 чи 5 років.

Саме такий підхід дасть можливість в короткий термін, а точніше за 5 років вирішити усі проблеми в молочній галузі, покращити зайнятість сільського населення, поліпшити розвиток соціальної сфери на селі, мати органічні добрива для полів, наповнити внутрішній ринок якісною молочною продукцією, отримати конкуренто спроможну молочну продукцію для експорту на зовнішні світові ринки та отримати стабільне додаткове наповнення державного бюджету.

Не дивлячись на те, що це дозволить за короткий термін вирішити питання наповнення українського ринку якісною молочною продукцією і суттєво збільшити експорт без витрат з державного бюджету нинішній Уряд скоріше за все на це не піде. Справа в тому, що сім’я Петра Порошенко входить до лідерів серед агрохолдингів і наскільки мені відомо вони не переймаються ВРХ. Варто також відзначити, що не в захваті від цієї пропозиції буде понад 90% агрохолдингів і агрофірм, які представлені в нинішньому скликанні парламенту як персонально, так і близькими і далекими родичами. Вони відкрито лобіюють свої інтереси і Уряд їх підтримує.

Тому я розумію, що ідея з введенням будь-якого нового податку не всім сподобається, але повірте, що і іншого шляху у нас теж немає. Прихильникам обслуговуючих кооперативів, які вважають, що бабусі і дідусі створять молочні ріки в Україні чи це зроблять самотужки агрохолдинги і агрофірми, скажу так: це обов’язково відбудеться, коли рак на горі свисне. Тільки ось незадача - раки то не свистять. 

Володимир Тарасюк, директор навчального центру

Національної асоціації с/г дорадчої служби України 

Довідки за тел.: 067-656-59-39