До 90-річчя Йосипа Йосиповича Рачка

Цілющий мед його душі: у свої 90 хустянин Йосип Рачок продовжує творити добро

“Не збирайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Мт. 6:19-21)

Життя кожної людини – це ексклюзивна книга, сторінки якої пишуться кожного дня її справами та вчинками. І, здається, вищезгадані слова зі Святого Письма як дороговказ лягли в основу життєвого літопису неординарної особистості,  напрочуд дивовижної та цікавої людини, з якою цими днями мені пощастило познайомитися. Мова йде про Почесного громадянина м.Хуст, мецената-доброчинця, знаного не тільки в нашому краї, але й далеко за його межами, Заслуженого пасічника України, засновника премії “Карпатські бджоли”, ба більше, не побоюся цього слова, метра українського бджолярства Йосипа Йосиповича Рачка, який цьогоріч святкуватиме поважний ювілей – 90 років!

 

Історія його життя цікава й нетипова. Адже чи багатьом випаде на долю, перетнувши золотий екватор віку – 50-ліття, відшукати себе в улюбленій (однак зовсім новій) справі, яка б приносила не лишень гарний заробіток, але й давала можливість творити добро - просто так, за душевним покликом, з любові до людей… Що ж, недарма кажуть, світ тримається на тих, хто віддає.

Від важкого дитинства – до справи всього життя - бджолярства

Першу сторінку життєвого літопису Йосипа Йосиповича розпочато 14 липня 1930 року  у багатодітній родині.

“Окрім мене у нашій сім`ї було ще десятеро дітей. Хтось із них помер у молодому віці, бо важкі то були часи, а інші згодом роз`їхалися по світу. Проте у дитинстві ми були дуже дружні, - згадує Йосип Йосипович. -  У  14 років я залишився за старшого в родині, бо прийшла біда: батькові ампутували ногу, і все господарство лягло на мої плечі – потрібно було зібрати врожай, привезти додому та дати йому лад. Зимою з конем ходив до лісу по дрова майже кожного дня. Коли мені виповнилося 16, пішов працювати на взуттєву фабрику учнем закрійного цеху, а у 18 років мене призначили бригадиром. Далі була служба в армії і знову робота на фабриці, де пропрацював до 1965 року. А вже з 1966-го трудився на соковинному заводі у відділі постачання і збуту”.

Але у той час Йосип Йосипович і гадки не мав, що вже незадовго, з 1980 року, справою його життя стане бджолярство. А до цього підштовхнули проблеми зі здоров`ям. Якось у журналі “Здоров`я” він прочитав статтю професора-уролога з Ленінграду “Лікування передміхурової залози бджоло- продуктами”. Тож щоб уникнути хірургічного втручання, почав вживати бджолопродукти. На той час пан Йосип уже був знайомий з деякою літературою про бджільництво, та почав ретельніше вивчати цю справу. Спочатку у знайомого пасічника придбав 2 бджолосім`ї і так захопився, що в 1983 році вже доглядав 62 бджолородини. У кінці червня 1983 року побував на Вучківській матко-вивідній пасіці у Івана Ілліча Юрика, що була відомою на весь Союз, бо тут працювали вчені-селекціонери на чолі з В.Губіним, які дали початок виведенню карпатських бджіл №61, 62, 69, 77-ої ліній. До слова, найкращою стала саме 77-ма лінія карпатських бджіл.

“Уперше Іван Ілліч досить неохоче продав мені 6 маток, пояснюючи тим, що має дуже велику чергу замовників по всій Україні, які вже давно їх проплатили. Однак з того часу ми стали добрими знайомими. А одного дня він познайомив мене з відомим ученим Вадимом Олександровичем Губіним. Це сталося випадково. Як тепер пам`ятаю: Вадим Олександрович сидів на лавці за столиком у тіні фруктових дерев, поруч  - дерев’яний будиночок, у якому він мешкав, трохи далі – ще менший будинок-лабораторія, де проводив науково-дослідні роботи. Між нами відбулася коротка, але надзвичайно змістовна розмова, яку я запам’ятав на все життя”, - згадує пан Йосип.

Відтоді Йосип Йосипович і сам по-науковому, з ентузіазмом взявся за бджолярство. Так, у 50 років у нього з`явилося цікаве хобі, яке згодом почало давати добрі плоди і гарний заробіток.

“Усі наступні роки, - продовжує розмову пан Йосип, - я провідував Івана Ілліча, який кожного разу відпускав мені вже 10-12 найкращих маток. Після виходу на пенсію щоліта аж до 2001 року приїжджав до нього за порадами та матками”.

 

На фото: Йосип Йосипович з донечкою Маріанною

Йосип Йосипович багато працював, займався самоосвітою і незабаром мав уже три пасіки – дві в колгоспних садах Хустського району, одну – біля знаменитого Поля нарцисів.

Діти, дружина, а згодом і онуки – уся сім`я підтримувала пасічника, який, розвиваючи карпатську породу бджіл, особливо 77-ої лінії, до слова, став одним із перших у Хустському районі, хто почав займатися пакетною справою на високому професійному рівні.

На трьох пасіках утримував 200-250 бджолосімей з кишеньковими відводками, які жили в торцах вулика-лежака на шістьох стандартних рамках упритул до основних бджолосімей. Довжина вулика-лежака – 145-150 см.

За всі роки свого пасічникування Йосип Йосипович мав постійних покупців, які приїжджали зі своїм транспортом і тарою за бджолами. На кожній пасіці утримував племенне ядро з 5-6 найкращих бджолосімей з вучківськими племінними матками, з яких пакети не формував. За 10-12 днів до приїзду покупців з бджолосімей виводив матки. Усім бджолосім’ям, з яких формував пакети, до кінця того ж дня давав запечатані маточники, де через 2-3 доби вже виходили молоді матки.

Цікаво, що свого часу – у 1910-1930 роках - і батько Йосипа Йосиповича бджолярив. Пасічникував із сапетками-шашовиками, а в 1919 році купив два двох`ярусні вулики, у яких розмір рамок становив 38 на 25 см. Ці сапетки, яким уже понад сотню років, дотепер зберігаються у домашньому музеї Йосипа Йосиповича. До речі, вулики такого типу використовували й у колишній Югославії.

Цікаво, що за час свого пасічникування Йосип Йосипович власноруч виготовив понад 300 вуликів різного типу призначення. Два десятки з яких подарував учням сусідніх шкіл та пасічникам-початківцям. Загалом у Хустському районі в розпорядженні пасічників - понад 120 вуликів системи Йосипа Рачка.

Тож успішно розвинена пакетна справа приносила прибуток сім`ї пана Йосипа й давала можливість займатися благодійництвом. 

Міжконфесійна каплиця - подарунок усім мешканцям м. Хуст

У 1999 році, будучи у віці 69 років, Йосип Йосипович задумав на честь 2000-ліття Христа Спасителя спорудити на кладовищі м.Хуст міжконфесійну каплицю Різдва Христового як подарунок усім мешканцям м. Хуст. Мета споруди – допомогти безкоштовно провести похоронний обряд людям, які проживають у висотних будинках, в однокімнатних квартирах чи залишилися самотніми без близьких родичів і ними нікому опікуватися…

“А ще, - згадує Йосип Йосипович, - великим моїм бажанням було зробити храм міжконфесійним, щоб у ньому могли молитися всі мешканці міста незалежно від конфесій та віросповідань, адже кожен воліє жити і творити так, як велить йому серце”.

“Якась внутрішня сила підказувала: ти повинен залишити після себе добрий слід на землі. Пам`ятай: людське життя – коротке. Не встигнеш оглянутися, як воно пролетить швидкокрилим птахом. Отож поспішай робити людям добро”, - далі ділиться думками Йосип Йосипович. – Загалом перед тим, як почати будівництво храму Різдва Христового на Замковій горі, я радився із родиною – дружиною Ольгою Василівною, доньками Надією, Ольгою і Маріанною та сином Йосипом, зятями Василем Агостою, Іваном Кмітьом та Михайлом Тегзою. Навіть онуки Ростислав, Василь, Михайло, внучки Леся, Наталка, Адріанна, Євгенія, Маріанна були присутні під час цієї важливої розмови. Я радів, бо на сімейній раді мій задум будівництва міжконфесійного храму - як подарунку для мешканців міста - всі підтримали. З першого дня його будівництва дуже наполегливо й активно допомагали зяті Василь, Михайло, син Йосип, онуки Ростислав та Василь. Кожен із них вніс у цю добру справу свою частку, вклав свій труд. Благо, назустріч пішла і міська влада: виділила ділянку землі під будівництво”.

Щиро вдячний Йосип Йосипович тодішнім міському голові І.І.Спічкею та  голові Хустської РДА В.П.Кащуку за допомогу й розуміння у цій важливій справі, а також настоятелю Свято-Благовіщенського храму , протоієрею отцю Івану Вучкану. Добрими порадами допомагали й духовні отці інших конфесій. Так, наприкінці 1999 року заклали фундамент храму, вимурували стіни. Взимку Йосип Йосипович виготовив у своїй майстерні двері, вікна і баню з металу. Власноруч малював ескізи, разом із вірянами  будував, одне слово, не цурався жодної роботи. Сам поїхав у Нововолинськ і замовив на одному з підприємств дзвін вагою 250 кілограмів. На металі викарбували надпис: “Цей дзвін вилито з нагоди 2000-річчя народження Христа Спасителя. Подарунок мешканцям м.Хуст від сім`ї Рачка Йосипа Йосиповича”.

Наступного літа будівництво каплиці було завершено й незабаром – 21 жовтня 2001 року - її було освячено Блаженнійшим Митрополитом УПЦ Київського патріархату Володимиром.

У молитві та освяченні сакральної споруди взяли участь представники всіх конфесій Хуста. Усім настоятелям храмів міста було вручено вірчу грамоту, завірену міським головою І.І.Спічкеєм, головою міжконфесійної ради о.Ференцом Гідасом та власне Й.Рачком на право почергово й безоплатно користуватися храмом, проводити молитовні та похоронні ритуали

Цього ж дня Блаженнійший Митрополит нагородив Йосипа Йосиповича орденом святого Рівноапостольного князя Володимира та грамотою “За увагу до церковних заслуг”.

 

 На базі храму з ініціативи палкого мецената створили благодійну установу “Міжконфесійна рада”, керування якою Рачок передав Міжконфесійній раді із семи священнослужителів різних конфесій. Куратором храму обрали його.

На кошти благодійних пожертвувань 479 мешканців Хуста, а це 210 тисяч грн., завдяки активній роботі Йосипа Йосиповича і матеріальній допомозі його сім`ї, знову ж таки за його особистими розрахунками та кресленнями, було облаштовано бетонну дорогу до кладовища протяжністю 300 м та бетонну стоянку для 8 автомобілів  і гравійну – на 30 автомобілів,

Тут буде фото дороги

Також було висаджено вздовж дороги липову алею з 60 дерев, зроблено газове опалення та внутрішнє оздоблення каплиці відповідним церковним інвентарем.

Хустяни кажуть, що зведений храм за короткий час став по-справжньому визначною місцевою пам’яткою, добрим символом міста серед наявних вічних істин християнства, помітним знаком і очевидним свідченням зростання української духовності, збагаченням нашого культурного життя.

“З радістю можу сказати, що при діючому храмі на Замковій горі успішно діє міжконфесійна рада. До неї увійшли настоятелі храмів різних конфесій міста, які з самого початку роботи цього керівного органу співпрацюють безконфліктно, без розбіжностей інтересів та поглядів, проводять у храмі, що дістав ім`я Христа Спасителя, необхідні богослужіння й обряди за померлими”, - розповідає пан Йосип. фундаторам систематичного вивчення карпатських бджіл

Благодійна справа невтомного закарпатського газди стала системною, і все завдяки крилатим трудівницям. Працьовиті карпатські бджоли просто зачарували його: зимостійкі, миролюбні, а ще справжні трудівниці. Звісно, і сам Йосип Йосипович працював біля них до сьомого поту, а вони, ніби відчуваючи його любов, плодилися, розвивалися, наче за помахом чарівної палички. “Закарпатська порода бджіл – одна з найкращих на просторі колишнього СРСР. Господарсько-корисні та морфологічні властивості, які притаманні карпатській породі бджіл, не притаманні жодним іншим породам бджіл”, - із захопленням розповідає про карпатку (так її люблячи прозвали вчені-родоначальники) Йосип Йосипович.  - Взагалі цю породу бджіл почали вивчати ще з 60-х років минулого століття відомі професори колишнього СРСР і нашого краю. А на міжнародній науково-практичній конференції 2006 року було відзначено цих видатних учених - Гургена Аветисяна, Вадима Губіна, Івана Давиденка та талановитого місцевого пасічника-вучківця Івана Юрика, які усьому світові довели, що карпатська порода медоносних комах – одна з найкращих на землі.

Довідково:

Усе своє життя Гурген Арташесович Аветисян віддав бджільництву. Це був лідер із думкою якого рахувалися всі, оскільки він протягом двох десятиліть займав посаду ведучого лектора-консультанта “Апімондії“ і його лекції з великою увагою слухали спеціалісти з усього світу. Завдячуючи йому, у 1971 році в Москві відбувся Всесвітній конгрес бджолярів, а в 1976 році – симпозіум генетиків та селекціонерів.

Працював у Московському державному університеті, де в 1948 році захистив докторську дисертацію,  а з 1956 і до кінця життя був завідуючим кафедри бджільництва Московської с-г академії ім.К.Тімірязева.

Соратник професора Аветисяна – Вадим Олександрович Губін – творець широко відомої 77-ї лінії карпатської бджоли.

Після аспірантури в Інституті генетики В.О. Губін пропрацював близько 10 років на пасіці експериментальної бази ВАСХНІЛ. У 1965 році на запрошення Г.А.Аветисяна він перейшов на кафедру бджільництва ТСХА, яка тільки приступила до вивчення карпатської бджоли.

Будучи у Карпатах, В.Губін виявив, що місцеві сірі гірські миролюбиві бджоли можуть опинитися під загрозою зникнення. Тому з притаманною йому енергією взявся за створення ізольованої пасіки чистопорідних карпатських бджіл на околицях с.Вучкове Міжгірського району Закарпаття.

Це були бджоли, яких знайшли на невеликій приватній пасіці біля підніжжя полонини Тяпеш, вони і стали засновницями відомої 77-ї лінії карпатської бджоли.

Вучківська пасіка стала основним репродуктором чистопородного матеріалу карпатських бджіл на багато десятиліть. Після смерті Г.А.Аветисяна В.О. Губін більше 10 років керував підготовкою аспірантів і студентів. Залишивши роботу на кафедрі, Вадим Олександрович і його жінка Таїсія Іванівна з весни і до пізньої осені постійно жили в гірському селі Вучкове, де 40 років тому були зроблені перші кроки з виведення 77-ї лінії карпатських бджіл.

І.К. Давиденко, починаючи з травня 1960 року і до кінця своїх днів працював на Українській науковій станції бджільництва. Але з 1966 по 1969 роки він навчався на стаціонарному відділенні аспірантури при кафедрі бджільництва ТСХА, де під керівництвом професора Г.А.Аветисяна займався вивченням і селекцією карпатських бджіл на пасіках Закарпатського бджільнорозплідника, який був організований із відібраних сімей високогірного Рахівського району.

Іван Ілліч Юрик народився 1925 року в бідній сім`ї у закинутому закарпатському гірському селі. Однак завдячуючи йому карпатські бджоли дістали путівку в життя. Якби не він, то 77-а лінія могла і не з`явитися. У кінці 50-х років він прийняв невелику пасіку Міжгірського лісокомбінату, а в 1965 році познайомився із Губіним,  який приїхав на Закарпаття у пошуках місцевих аборигенних бджіл, які були знайдені, завдячуючи Івану Іллічу, в глухому гірському присілку Косий Верх. І тільки ці бджоли і дали початок відомої багатьом тисячам бджолярів 77-й лінії карпатських бджіл.

Ставши пасічником, Іван Ілліч усю свою енергію, знання, ентузіазм до кінця свого життя віддавав маленьким трудівницям.

Тому на зборах членів організаційного комітету Закарпатського краю було запропоновано увічнити імена учених-селекціонерів світового рівня, які віддали свої знання і таланти заради досконального вивчення карпатської породи бджіл – звести їм обеліск у с.Вучкове, де було створено науково-селекційну пасіку карпатських бджіл.

Почали шукати добродійників. І звісно, ідею завідувача кафедри селекції та репродукції карпатських бджіл ННЦ Інституту бджільництва ім.П.Прокоповича Василя Гайдара охоче підтримав великий прихильник карпатської бджоли - Йосип Рачок. Так, в урочищі Петровець с.Вучкове Міжгірського району 15 вересня 2006 року відбулося відкриття пам’ятника карпатській бджолі та її так званим “хрещеним батькам”, які завдяки системній селекційно-племінній роботі запобігли її зникненню.

Того дня близько двох тисяч бджолярів-практиків і теоретиків з України, Росії, Молдови, Білорусі, Словаччини з`їхалися до Вучкового, аби відзначити цю дату і ще раз віддати належне науковцям, які стояли у витоків вивчення карпатських бджіл. 

Право урочисто відкрити 4,5-метрову стелу з ковкою бджолиної цариці-матки з білою міткою та чорною меморіальною дошкою з іменами вшанованих було надано  президенту  Ради бджолярів України Леоніду Боднарчуку, завідувачу кафедри селекції та репродукції карпатських бджіл ННЦ Інституту бджільництва ім.П.Прокоповича Василю Гайдару, ініціатору, спонсору та виконавцю робіт Йосипу Рачку, який взяв на себе всі витрати з проектування, розміщення та спорудження, доклав надзвичайних зусиль під час пошуку місця для його встановлення.

Ось як зауважили члени оргкомітету В.Гайдар та В.Пилипенко про внесок Йосипа Рачка у журналі “Український пасічник” №12 (2006 р.): “Однак серед усіх добродіїв, які сприяли проведенню свята, особливу шану необхідно віддати Йосипу Йосиповичу Рачку. Саме він взяв на себе всі витрати з проектування, розміщення та спорудження пам’ятника фундаторам вивчення карпатських бджіл, доклав надзвичайних зусиль під час пошуку місця для його встановлення. При цьому доводилося неодноразово звертатися до представників органів місцевого самоврядування, які, на щастя, з розумінням поставилися до вирішення проблем, що виникали. Саме тут знайшли свій прояв неординарні організаційні здібності Йосипа Йосиповича.

Через його працьовиті руки пройшов не один десяток різних варіантів не тільки ескізів майбутнього пам’ятника, а і їхніх макетів.

На плечі Йосипа Йосиповича лягли всі проблеми, пов’язані з проектуванням, транспортуванням будматеріалів до місця побудови пам’ятника, і підбір кваліфікованих виконавців-будівельників.

Завдяки пожертвуванню багаторічних заощаджень в сумі близько 32 тисячі гривень, настирливості й вимогливості Йосипа Йосиповича, всі роботи з будівництва пам’ятника, благоустрою території навколо нього були виконані вчасно і високоякісно”.

  

До слова, за цей вчинок – увіковічення пам`яті фундаторів систематичного вивчення карпатської бджоли - Йосипа Йосиповича особливою відзнакою відзначила й редакція журналу “Агросвіт України”.

На фото: пам’ятний кубок-нагорода Йосипу Йосиповичу.

Яскравим прикладом благодійної діяльності Йосипа Йосиповича Рачка є і спорудження пам’ятника корифею українського бджільництва Миколі Вітвицькому в селі Жураках Богородчанського району Івано-Франківської області. За цей вчинок пан Йосип був нагороджений найвищою відзнакою - кубком Вітвицького “Патріархат раціонального бджільництва” та грамотою.

На відкриття пам`ятника із Закарпаття приїхали  В.Пилипенко, В.Гайдар  та, власне, Й.Рачок, який подарував на зведення монумента 1000 доларів - 5000 гривень.

Й.Рачок завжди вболівав за діяльність спілки пасічників “Нарцис”

Також Йосип Йосипович був ініціатором створення Хустського районного товариства бджолярів-любителів, що започатковане 1988 року. Очолював його активний пасічник М.Чулей, секретарем довгі роки був Ф.Пилип. За всі роки існування це товариство було чи не єдиним постійно чинним у області. Тут зібралися люди, які ставилися до бджолярства з великою любов`ю і натхненням, їхній благородний труд приносив їм не лише користь, але й насолоду.

“У березні 2004 року на загальних районних зборах спілки пасічників “Нарцис”, яка на той час нараховувала 170 членів, усіма шанований Михайло Миколайович Чулей у зв’язку з віком та хворобою звернувся до пасічників із проханням залишити посаду голови спілки. Пасічники з розумінням поставилися до цього й подякували йому за надзвичайно плідну 16-річну керівну роботу. Того ж дня членами зборів було обрано нового голову - пасічника спілки Віктора Васильовича Паппа. До слова, постійним секретарем спілки “Нарцис” з 1988 по 2010 роки був усіма шанований Федір Михайлович Пилип, - розповідає Йосип Йосипович. – Однак у 2010 році він був відсторонений Віктором Паппом з посади секретаря через особисту неприязнь без згоди членів спілки. Цим самим Віктор Папп порушив статут спілки пасічників “Нарцис”.

Та незалежно від перебігу подій у внутрішньому житті спілки, Йосип Йосипович завжди переймався діяльністю цієї організації, вболівав за її розвиток.

“У лютому 2006 року голова спілки пасічників “Нарцис” Віктор Папп звернувся до мене з проханням у якому йшлося, аби я як авторитет у свою чергу звернувся до пасічників нашої спілки з проханням зібрати кошти для виготовлення хоругви - символу спілки. Після роздумів я згодився за власні кошти профінансувати виготовлення хоругви як пам’ятний подарунок пасічникам нашої спілки й урочисто вручити її  на церемонії освячення.”

 Так, Йосип Йосипович разом із сім’єю долучився й до цієї доброї справи, пожертвувавши 450 доларів на виготовлення хоругви. Церемонія освячення відбулася 8 квітня 2006 року в Хусті. На святкове дійство було запрошено пасічників із усіх районів нашого краю та з інших областей  України, адже це справді стало неординарною подією.  Пан Йосип особисто вручив Віктору Паппу хоругву та 200 нагрудних значків у формі нарциса, якими голова спілки у жовтні того ж року відзначив кожного члена-пасічника спілки “Нарцис” на загальних зборах на знак особистої пошани від Йосипа Йосиповича.

До слова, художнє оформлення хоругви відповідає історії Хуста та національним традиціям Закарпаття. На одній із її сторін зображено герб Хуста.

Безсумнівно, церемонія освячення хоругви, за словами Й.Рачка, стимулюватиме інші пасічницькі спільноти краю та загалом України до подібних добрих справ. Відбулася церемонія освячення символу в актовій залі Хустської районної ради.

Щоб зберегти карпатську бджолу - заснував премію

Але Йосипа Йосиповича ніколи не полишало бажання  зробити щось на майбутнє, аби заохотити матководів-селекціонерів та інших спеціалістів у галузі бджільництва нашого краю до проведення робіт із дослідження, вивчення й масової репродукції чистопородних карпатських бджіл, поширенню їх в місцях природного ареалу для створення суцільного масиву чистопородних бджолосімей у Закарпатській області та впровадження в практику бджільництва досягнень науки й передового досвіду згідно із Законом України “Про бджільництво” та породне розведення карпатської породи бджіл у шести областях Західного регіону країни.

“Карпатська порода бджіл – одна із найкращих на просторах колишнього Радянського Союзу. Протягом сотень тисяч років суворі умови гірського клімату з частими змінами погоди, тривалими холодними зимами, малими медозборами виробили у місцевих бджіл такі життєво важливі властивості, які дають їм змогу виживати, продуктивно працювати й розмножуватися в умовах Закарпатської області. Висока зимостійкість, незважаючи на часті зміни погоди, економне використання зимових кормових запасів, низький відхід бджіл за зиму, висока мобілізація ранньовесняного пилкомедового збору, що сприяє бурхливому розвитку бджолосімей на початку весни, здатність збирати нектар із цукристістю від 8 відсотків при температурі +12, висока медпродуктивність, збільшена кількість відкладення яєць матками, низька схильність до роїння – ці властивості зробили цих бджіл популярними серед пасічників не лише зони їхнього природного розширення, але і далеко за межами України. Природою та попередніми поколіннями пасічників нашого краю збережено карпатських бджіл для нас з вами. Тож тепер наш святий обов’язок – те, що нам подаровано Богом та природою, зберегти для прийдешнього покоління пасічників. Усі ці надзвичайно високі господарсько-корисні морфологічні та високопродуктивні властивості, які притаманні лише карпатським бджолам, і спонукали мене створити Фонд імені Йосипа Рачка “Карпатські бджоли”, - ділиться Йосип Йосипович.

Тому 19 грудня 2007 року з його ініціативи на загальних зборах пасічників Закарпаття (м.Хуст) у присутності 118 учасників було ухвалено рішення про заснування премії імені Йосипа Рачка “Карпатські бджоли”.  На ці збори також завітали представники влади, зокрема підтримав зібрання тодішній голова Хустської РДА Володимир Кащук.

“Хустська районна державна адміністрація вітає вас із проведенням загальних зборів пасічників Закарпатської області. Ви займаєтесь надзвичайно важливою справою, розводячи і утримуючи бджолині сім`ї. Сподіваємося, що заснування премії ім.Йосипа Рачка “Карпатські  бджоли”, відомого бджоляра і благодійника, сприятиме збереженню та одночасній масовій репродукції чистопородних, високопродуктивних типів карпатських бджіл у Закарпатській області та залученню молоді до занять цією важливою справою”, - йшлося у вітанні представника влади. 

Того дня був створений організаційний комітет премії, до якого увійшли досвідчені пасічники з переважної більшості районів Закарпаття.

 

Тож ця ексклюзивна премія присуджується конкурсантам кожні 3 роки, починаючи з 2010 р., за видатні заслуги по багаторічному удосконаленню та масовій репродукції відселекційованих карпатських бджіл. До слова, для фінансового заохочення конкурсантів пан Йосип поклав у банк на спеціальний рахунок власні кошти, з якого відсоткова ставка видається переможцю як винагорода. 

Тож метою фонду є грошове заохочення з врученням пам’ятного іменного диплома першого ступеня та золотої медалі за перше місце. За друге місце – вручення пам’ятного іменного диплома другого ступеня та срібної медалі, за третє місце – вручення пам’ятного іменного диплома третього ступеня та бронзову медаль.

Варто зауважити, що претендент на премію “Карпатські бджоли” мусить володіти племінною пасікою для виведення елітних карпатських бджоло- маток ( не менше 50 бджолосімей  і 200 маткомісць), яка у всіх відношеннях відповідатиме сучасним технологічним вимогам.

 

Так, у день Свята меду в Мукачеві 2010 року було вручено першу премію братам Василю та Михайлові Плискам за створення бджоли типу “Вучківський”.

 

У 2013 році лауреатом став Віктор Папп за створення чистопородних карпатських бджіл типу “Синевир” та їхнє масове поширення

У 2016 році з нагоди 50-річного систематичного вивчення карпатських бджіл у Мукачеві відбулася міжнародна науково-практична конференція “Карпатські бджоли в євразійському просторі”, що зібрала близько 150 учасників із різних куточків України та інших держав.

У рамках конференції Йосип Йосипович вручив три нагороди фонду (бронзову, срібну і золоту) таким науковцям-селекціонерам, як Віктор Пилипенко та Василь Гайдар і пасічникові-матковивіднику Івану Мерцену, а також 15 медалей-подяк членам оргкомітету за їхню активну роботу, пропаганду карпатської породи бджіл. 

Під час заходу Йосип Йосипович звернувся до присутніх з такими словами: “Шановне зібрання! Віктор Петрович Пилипенко та Василь Антонович Гайдар – науковці-селекціонери, два світила однакової величини світового рівня, що стояли у витоків вивчення карпатських бджіл. І сьогодні вони продовжують науково-селекційну справу. З нагоди проведення міжнародної конференції “50 років систематичного вивчення карпатських бджіл” я б хотів вручити високоповажним Віктору Петровичу та Василю Антоновичу ювілейні медалі - відзнаки особисто від себе - за їхню надзвичайно велику заслугу в науково-селекційній роботі та за дослідження, вивчення й розповсюдження карпатських бджіл типів “Вучківський”, “Рахівський” та “Говерла”.

6 жовтня 2019 року вручення премії відбулося у рамках свята меду та вина “Срібні джерела” у Хусті. Її володарем став кандидат сільськогосподарських наук, член ГО Товариство бджолярів-любителів м.Мукачево Віктор Пилипенко. 

Окрім пам’ятного іменного диплома першого ступеня та золотої медалі Йосип Йосипович вручив переможцю сертифікат на 20 тисяч гривень.

Володарем срібної нагороди став Степан Керек із Мукачева, бронзової відзнаки – Маргарита Пиняшко з Іршавського району.

Окрему відзнаку та диплом за вагомі заслуги у збереженні популяції елітних карпатських бджіл у місцях їхнього природного ареалу в Закарпатській області, за багаторічну підтримку районної Спілки пасічників “Нарцис” та створення умов для поширення передового бджільництва Хустського  району Йосип Йосипович особисто вручив міському голові Володимиру Кащуку, який більше 33 років захоплюється бджолярством і є одним із його учнів.

“Для мене це надзвичайно дорога відзнака. Я глибоко поважаю Йосипа Йосиповича. Це мій учитель і наставник, людина щедрої душі та доброго серця, патріот свого народу. Його життя сповнене християнської любові і є добрим прикладом для багатьох із нас”, - поділився Володимир Кащук.

 

На фото: Йосип Рачок на пасіці свого учня Володимира Кащука

Багаторічну працю Йосипа Йосиповича Рачка, його професіоналізм, діяльність щодо збереження та поширення чистопородних карпатських бджіл, підняття культури бджільництва в Закарпатській області відзначили й на обласному рівні - грамотою Закарпатської обласної ради. Також грамотами Закарпатської обласної ради за наполегливу та самовіддану працю по збереженню та популяризації карпатських бджіл були нагороджені Віктор Пилипенко, Юрій Хома, Михайло Несух, Віктор Папп, а міськими грамотами в урочистій обстановці відзначено Віталія Павлія та Василя Яковця. 

Варто зауважити, що фонд премії “Карпатські бджоли” створений на необмежений термін і, згідно із засновницькими документами, не може бути ліквідований ніким, навіть засновником чи його правонаступниками.

Важливо, що поряд з організаційним комітетом діє сімейна рада Йосипа Рачка (до якої входять діти, онуки та їхні сім`ї – всього 16 осіб), яка є керуючим органом Фонду ім.Й.Рачка, несе повну відповідальність за збереження та фінансовий стан, плідно співпрацює з оргкомітетом і яка першого обрала собі правонаступника фонду премії ім.Й.Рачка – онука Ростислава Агосту, і так буде з покоління в покоління!

 Йосип Йосипович щиро вірить й сподівається, що започаткована ним справа буде продовжена нащадками. А наразі він багатий 8 онуками й стількома ж правнуками.

А ще знаний пасічник мріє, щоб процентні нарахування банку на його кошти активно "працювали" на благодійні цілі і сьогодні, й після відходу його в інший світ, дали відчутний поштовх не тільки поліпшенню та збереженню чистопородних карпатських бджіл, а й сприяли розвитку бджільництва загалом в Україні. Тому сподівається, що колись у нашій країні можна буде укласти з банком ексклюзивну угоду на цивілізовану співпрацю з використання на благодійність своїх збережень, так званий ендавмент.

У світовій практиці ендавмент розуміють як капітал, доходи від існування якого використовуються для благодійної діяльності. Розпорядник цих коштів за заповітом (якщо мова про кошти фізичної особи) отримує право здійснювати цілеспрямовані пожертви, меценатську допомогу лише з процентів або дивідендів, нарахованих на суму такого ендавменту. Він не має права витрачати або відчужувати основну суму ендавменту. Можливість засновувати ендавмент, відповідно до чинного законодавства, надано для неприбуткових організацій та благодійних фондів.

У всьому цивілізованому світі (особливо у США та Великій Британії) вже сотні років працює ендавмент як гарантована форма спонсорства для неприбуткових організацій. З метою фінансової підтримки обдарованих людей, закладів освіти, культури. Спонсор, як підкреслено у Вікіпедії (вільній енциклопедії), може визначати конкретні цілі, для яких призначено ендавмент (а цього й домагається Йосип Рачок), і спосіб його існування, сума пожертви може бути недоторканною довічно чи на визначений період часу, при цьому використовують тільки отриманий від неї дохід.

За його допомоги вийшло у світ унікальне видання “Історія досліджень карпатських бджіл”

У рамках свята меду та вина “Срібні джерела-2019 ” у Хусті відбулася й презентація унікального видання “Історія досліджень карпатських бджіл”. Це книга визначного бджоляра, науковця й практика, який був біля витоків високопродуктивних ліній карпатських бджіл, світила світового рівня – Віктора Петровича Пилипенка з Мукачева.

Від самої задумки й до друку видання пройшло довгий понад десятирічний шлях і побачило світ завдяки  фінансовій допомозі мецената-добродійника Йосипа Рачка, який щиро вболівав за те, щоб ця праця не “канула в лету”, а послужила здоров`ю української нації завдяки розвитку бджільництва в нашому краї. До слова, це не перше видання, що вийшло в друк за підтримки шанованого хустянина. У 2015 році на кошти Й. Рачка була надрукована й видана у Львові книга М.Бізонича “Хуст, 925 років”. Це був чудовий подарунок хустянам та гостям міста.

У виданні узагальнено дані щодо бджіл гірських районів Карпат, їхніх господарсько корисних ознак. Висвітлено біологічні особливості карпатських бджіл і вперше викладено факти з історії виникнення біоморфологічного стандарту на аборигенних сірих карпатських бджіл, а також відомості про пасіку, завдяки якій цей стандарт з`явився на світ і став головним критерієм в оцінці ступеня чистопородності окремих сімей і цілих пасік. Положення стандарту не можуть викликати жодних сумнівів, оскільки вони є результатом роботи спеціалістів з пасіки, яка впродовж понад 150 років не мала просторового контакту з іншими бджолами. Висвітлено причини організації матковивідного бджолорозплідника в Закарпатті та його роль у розповсюдженні карпатських бджіл у різних регіонах земної кулі. Також у книзі, окрім наукових фактів і досліджень, містяться  спогади про моїх колег, які доклали багато зусиль, щоб карпатські бджоли здобули світову славу”, - розповів автор видання, кандидат сільськогосподарських наук, науковий співробітник інституту бджільництва Віктор Пилипенко.

Непересічна подія зібрала дійсно тих, хто залюблений у бджолярську справу, розуміє цінність збереження нашого природного скарбу – карпатської бджоли. На презентацію завітали й гості зі Львова, зокрема головний редактор журналу “Український пасічник” Микола Осташевський, який високо оцінив труд науковця, кандидат сільськогосподарських наук Василь Гайдар, директор департаменту агропромислового розвитку Закарпатської ОДА Юрій Лесьо, представники міської влади, журналісти. 

Цікаве видання Йосип Йосипович має намір розповсюдити по всій області та Україні. Вже подарував книги пасічникам Хустщини, відправив на Тячівщину, Свалявщину, передав у всі шкільні бібліотеки міста та району. Тож хай майбутні юні бджолярі (і всі бажаючі) не тільки черпають знання та потрібні відомості про нашу бджілку-трудівницю, але і самі згодом закохаються в цю справу і стануть гідними послідовниками досвідчених майстрів медової справи.

Будь тим, ким підказує тобі серце, а не тим, ким диктує тобі бути світ

У всі свої добрі справи, окрім великих коштів, зароблених тяжкою працею на вирощуванні та продажу бджолиних маток, бджолопакетів, Йосип Йосипович вкладав частинку душі й серця. Щиро й щедро! Певно тому й доля прихильна до нього, даруючи довгий і щасливий вік.

 

На фото:  у 2016 році Йосипу Йосиповичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Хуста”.

Ось такою неординарною та багатою на благородні вчинки є книга життя Йосипа Йосиповича Рачка. Скільки сторінок можна до неї ще вписати? Які сторінки ще попереду? В житті – як у пісні - у кожній своє – свій зміст і своя особлива родзинка. Тож нехай на кожній сторінці життєпису Йосипа Йосиповича й надалі лягають золотими літерами істинне добро, великодушність, щедрість, справжня християнська любов. Бо нескінченна та пісня, в якій живе мелодія цієї любові.

Шановний Йосип Йосипович!

З великою шаною вітаємо Вас з ювілеєм!

Нехай щедрість, якою Ви нагороджуєте людей, знання, які приносять користь, мудрість та цілеспрямованість, які викликають повагу й приваблюють, довгі роки гідним сяйвом опромінюють Ваш життєвий шлях!

Бажаємо, щоб серце Ваше зігрівало тепло,

Щоб завжди в душі панувало добро,

Тепла і усмішок, щастя без ліку,

І довгого, довгого щедрого віку.

Здоров’я, щастя та родинної любові на довгі роки!

З повагою.

Редакція Інтернет-видання «Агросвіт України»