Рогачівський музей сучасної апітерапії відроджує сили старослов’янського Храму

Щоб зрозуміти чому саме розбудовується Музей сучасної апітерапії в центрі села Рогачі Бердичівського р-ну Житомирської обл. потрібно заглянути в історію села.

За Катеринівських часів в центрі села німець Отто Оноракі запропонував побудувати церкву на місті обійстя (садиби) Григорія по призвіську Маковей, який згодом отримав прізвище Маковенко, тому що на місті цієї садиби тисячі років тому було поклоніння язичним Богам. Про існування язичницького Храму свідчили декілька великих камінців з зображенням сходу сонця із-за обрію, повного сонця, наростаючого місяця, повного місяця, зірки і ієрогліфів. Тобто наші предки одночасно поклонялися сонцю, місяцю і зірці, можливо Полярній, що багатьом вказувала шлях.

Та так сталося, що з якихось причин Отто Оноракі не зміг домовитися з Григорієм Маковейом і тому місце для церкви визначили 150 м західніше від бувшого місця поклоніння язичним та до язичним Богам. За збігом обставин на початку ХІХ століття поріднилися родини Маковенко і Мельничук (нащадки Отто Оноракі). Павло Маковенко, -це був мій дід, а Фросина Мельничук – це моя бабуня.

Камінці з зображеннями сонця, місяця, зірки і ієрогліфів були закладені в фундамент церкви.

Залишається загадкою, як тисячі років тому люди, які не мали ніякого технічного обладнання, визначали місця позитивної енергетики, яка дозволяє лікувати людей. Думаю, що правий академік Козак В.В., який стверджує, що в глибоку давнину людина жила в природі, а природа в ній і це є не злитне і не роздільне. Тож стародавня людина мала значно більші можливості в пізнанні тайн природи. В подальшому людина старалася бути поряд з природою, а в останні часи над нею і від цього багато чого втратила.

На жаль, так трапилося, що в 1957 році заздрісні очі батюшка при ремонті церкви побачили, що громовідвід, який заходить із хреста в дзвіницю виготовлений із платини. В одну із місячних ночей він заліз на дзвіницю і украв громовідвід. На другий день, коли він фарбував хреста, поривом вітру його підкинуло на мотузковій драбині і вдарило об бік дзвіниці. Через декілька днів він помер, а ще через тиждень після його смерті в церкву попала блискавка і вона згоріла. Матушка (жінка священика) здала платину державі, яка виділила їй щедру нагороду 25% від загальної вартості платини.

Ось так з вини жадібного попа була втрачена цінна реліквія, а разом з церквою були втрачені і тисячолітні артефакти – це камінці з зображеннями сходу сонця із-за обрію, сонця, наростаючого місяця, повного місяця і зірки. Зі слів мешканців села Олексія Грицаюк і Марії Іванівни Мельничук фундамент церкви був розібраний і все каміння разом з артефактами було використане для реконструкції греблі ставка в 1959 році. Завдяки старанням підприємця Василя Кучеренко зараз на цьому місці побудована нова церковна будівля, але без тисячолітніх артефактів.

Влітку 2017 і 2018 року музей сучасної бджолиної терапії відвідали вчені з Австрії і Америки, які були дуже вражені як грандіозністю цього проекту, так і значними позитивними результатами сеансів, які вони відчули на собі. Особливої честі ми удостоїлися відвідуванням нашого музею тібетським монахом Варавою. На сьогоднішній день це єдина в світі відома людина, яка може інтуїтивно без додаткових приладів визначати місця на землі з високим рівнем позитивної енергетики. Я не виключаю, що люди з такими можливостями є серед шаманів, але мені таких людей не довелося зустріти ніде, не дивлячись на те, що питанням лікування на вуликах я займаюся вже 44 роки. Не зустрічали таких людей і представники з Німеччини, Австрії, Америки і Канади з якими я плідно співпрацював.

Вперше лікування в пересувних пасічних павільйонах я побачив у Німеччині в 1974 році. Німецькі пасічники розповідали мені, що цьому вони навчилися в австрійських бджолярів-мольфарів наприкінці 60-х років минулого століття, які позначили місця, де це можна робити. Вдруге я побачив лікування на бджолах в Саянах Красноярського краю в 1979 році. З’єднані між собою чотири вулики використовував для лікування людей шаман Варава.

На мене особисто найбільше враження справив Саянський шаман Варава, який допоміг мені краще зрозуміти оточуючий нас рослинний і тваринний світ та як це використовувати для укріплення здоров’я людини. По праву, в цих питаннях він став моїм першим і самим цінним вчителем. Саме від нього я зрозумів, що далеко не всі місця на місцевості підходять для лікування на вуликах.

Якось втомлені складним маршрутом ми зайшли на заїмку, де теж була пасіка, і щоб швидше поправити сили я запропонував Вараві здвинути по парі вуликів і полежати на них.

- Тут і близько немає такого місця, де можна було б лікуватися на бджолах, - відповів Варава. Тож розбудовувати оздоровчі центри апітерапії де заманеться не можна.

На жаль, до 2013 року я не придавав цим словам ніякого значення. При останній нашій зустрічі Варава, який вже не Саянський шаман, а нині Тібетський монах, дещо прояснив це детальніше. До речі, він був не просто шаманом в п’ятому поколінні, а мав медичну і інженерну освіту. А став Тібетським монахом, щоб поглибити свої знання оточуючого нас Всесвіту. З пояснень Варави я зрозумів, що 96% площі земного шару вилучає негативну енергетику, а тільки 4% має позитивний вплив. Та і це не все: для лікування на вуликах можна задіяти не більше 0,1%. Тобто в місцях, де є потужні потоки позитивної енергетики. Тож не випадково місця для будівництва храмів будь-якої релігії визначали люди, які це інтуїтивно відчували. Тож не дивно, що багато старинних храмів зустрічається не в центрі населених пунктів, а на околиці, в лісі і навіть на болоті. Справа в тому, що раніше в царській Росії місця для будівництва храмів визначав монах з Вороніжського монастиря, а після його смерті в 1824 році, щоб не помилитись, церкви будувались в місцях поклонінь язичним богам. Як сказав монах Варава: - Якщо в такому місці забити навіть кілка, то відвідавши його людина відчує покращення здоров’я.

Зараз церкви будують по принципу звичайного бізнесу: біля навчальних закладів та на території лікарень, де є гарантований прибуток.

Такої самої думки притримуються і німецькі, американські та австрійські вчені, які є фахівцями в цьому питанні.

Окрім методики правильного вибору місця ми познали від Варави і про силу слова та в чому секрет змови хвороби.

Тож розбудова Рогачівського музею сучасної апітерапії є прямим відродженням сили старослов’янського Храму.

Як ви вже знаєте з попередньої публікації «Чому оздоровчий центр Музею сучасної апітерапії створений не поблизу Києва?» створенню цього музею сприяло відвідання Житомирщини австрійськими і американськими вченими, яке входило до програми ХХХХІV Міжнародного Конгресу Апімондія, який проходив в Україні у вересні 2013 року.

З початком війни Рогачівський музей сучасної апітерапії виконує дві функції: як музей для вільного відвідування і як оздоровчий центр.

І не дивлячись на те, що село Рогачі, Бердичівського району, Житомирської області знаходиться за три дев’ять земель від Києва ми і далі розбудовуємо цей музей, бо в інших місцях кращої енергетики землі не виявили. А для оздоровлення на вуликах значну роль відіграє саме місце їх знаходження.

При бажанні відвідати наш музей потрібно попередньо зателефонувати за тел.: 067-656-59-39, 097-233-92-32, тому що при наявності людей, що проходять оздоровлення ми нікого не приймаємо.

Хочу також зауважити, що дійсно ми багато чому навчилися у монаха Варави, але визначенням місць позитивної енергетики не практикуємо, бо це потребує значних витрат часу і енергії.

Як відбувається оздоровлення на вуликах розглянемо в наступній публікації.

Володимир Тарасюк, експерт дорадник,

співзасновник Музею сучасної апітерапії